Яма, мовчання Бога і торжество смерті

Пастор Олександр ЧМУТ, директор українського відділення Транссвітового радіо, від початку війни багато звертається до церкви зі словом надії. До вашої уваги — кілька уривків із проповідей служителя, які дотичні до теми номера.

Уроки в ямі

Вирва, яка утворюється від ракети, може мати 5 м глибини і 8 м ширини. Тільки за перших 5 місяців війни в Україну прилетіло понад 2000 ракет. Вони лишили після себе 2000 ям. Може здаватися, що після всього, що трапилося, в України немає майбутнього. Ми самі ніби опинилися в ямі, із якої немає виходу. Але Бог дивиться на яму з іншої перспективи — як на плацдарм для благословень та унікальних можливостей.

Ще в юності Йосип потрапив до ями, яка забрала багато років його життя. Яма — це не завжди покарання чи наслідок твоїх гріхів. Іноді це наслідок того, що твої брати — орки, які заздрять твоїм талантам і ненавидять тебе за правду. Рабство, дім Потіфара, тюрма — це ями, через які довелося пройти Йосипу. І в жодну з них він не потрапив зі своєї вини.

Яма — це не кінець, іноді це тільки початок благословень. Тільки уявіть: у 15 років Йосипа кинули брати до ями, а в 30 років — він стає правою рукою єгипетського фараона. Трагедія України може стати початком чогось великого. Але «в ямі» Йосип провів довгих 15 років. Яма — це надовго.

Яма — це порожнє місце без води й спілкування, де тебе лишили без надії на життя. Це духовна пустеля. Коли не можеш читати Біблію, молитва тільки до стелі, в душі порожнеча. Це депресія, самотність, розчарування. Яма — це процес нашого життя.

У ямі Бог почав формувати характер Йосипа й готувати його до великого успіху. У ямі Бог навчає нас мужності, людяності, справжніх цінностей. І це відбувається через страждання. Більшість мужів Біблії пройшли через яму. Сам Ісус Христос пройшов через яму. Пророчий псалом відкриває Його почуття: «Умістив Ти мене в глибочезну могилу, до пітьми в глибинах…» (Пс.87). У Посланні до євреїв написано, що Божий Син став досконалим через страждання. І він розуміє наші страждання.

Нам завжди хочеться оминути яму. Часом ми тікаємо, як тікав Йона. Я ні в якому разі не засуджую тих, хто тікає від війни за кордон. Але, скажіть, якби перед вами був вибір: у ямі, але з Богом, чи деінде, але без Бога — що ви обрали б? Наша надія в тому, що з нами в ямі — Бог: «І був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя» (1М.39:2). Виявляється, що навіть перебуваючи в ямі, можна мати щастя! Ми чекаємо, коли все закінчиться й почнеться «світле майбутнє». Але Бог працює в ямі, творить чудеса в ямі!

Більше того — перебуваючи в ямі, Йосип міг бути благословенням для інших. Часто, коли нам погано, ми хочемо, щоб усім було погано… Йосип пережив зраду, полон, наклеп, але не нарікав. Що ми робимо, перебуваючи в ямі? Постійно незадоволені, вимагаємо справедливості, жаліємо себе? Тягнемо інших до себе в яму чи допомагаємо вибратися? Навіть коли Ісус Христос був розіп’ятий, він піклувався про свою матір, про розбійника, який висів поруч із Ним.

Перебування в ямі для Йосипа скінчилося так само несподівано, як і почалося. Раптом раб, в’язень отримав владу. Та сама унікальна здібність (тлумачення снів), яка привела в яму, вивела його звідти. Бог може перетворювати ями на гори: «Ви задумували на мене зло, та Бог задумав те на добре», — сказав Йосип братам. «І знаємо, що тим, хто любить Бога… усе допомагає на добре» (Рим.8:28). Грандіозна трансформація страждань у радість чекає нас попереду. Попереду нас чекає слава!

Чому Бог мовчить

Продовжується жахлива війна, мільйони молитов зі всього світу щодня підносяться до неба. Лунає крик від безвиході, розчарування, болю… Попри це Бог не відповідає, принаймні так, як би нам хотілося. Тому дедалі частіше виникає запитання: «Чому Бог мовчить?»

Думаю, протягом історії це питання ставили тисячі людей. І серед них був праведник на ім’я Йов, який тікав від злого, боявся Бога — неймовірний чоловік. «Не було більше такого, як він», — це слова самого Бога. Несподівано в його життя приходять випробування небачених масштабів. Книгу Йова не можливо читати без сліз. Думаю, якби він жив сьогодні, то дуже розумів би всіх українців. Він був на нашому місці.

За мить Йов втратив усе — майно, худобу, дітей… Думаю, сотні думок лізли в голову: «Господи, чому Ти допустив це? За які гріхи?» Він і гадки не мав, що Бог мав розмову з сатаною. Якби знати, то й легше було б усе пережити. Хіба не міг Бог з’явитися йому вві сні, попередити: «Буде важко, але Я тебе не покину!» Але Бог мовчав. Випробування прийшли раптово й без пояснень. Випробування, яких Йов не чекав, до яких не був готовий. Сьогодні Україна переживає нечуване горе. Чи міг хтось уявити, що на наших очах ґвалтуватимуть дітей, стиратимуть з лиця землі цілі міста? І при цьому небо мовчить.

Згодом Йов втратив ще й здоров’я. «Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а злого не приймемо?» — сказав праведник. «При всьому тому Йов не згрішив своїми устами». Уявіть, наскільки він був фізично й морально спустошеним у цей момент! Пройшов уже тривалий час, а Бог не сказав ні слова…

Хочу поділитися кількома думками про те, чому Бог мовчить. По-перше, коли Бог мовчить — він говорить з дияволом. Написано, що ворог душі обмовляє Божих дітей день і ніч. Я не знаю, чому Бог дозволяє цьому негіднику робити свої чорні справи. Але після розмови Бога з дияволом у наше життя зазвичай приходять випробування. При цьому Бог ставить межу, якої не дозволяє дияволу перейти.

«І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя» (Лк.22:31-32). Ось ще одна розмова Бога з дияволом. Моя друга думка: коли Бог мовчить, Він слухає Ісуса Христа, Який заступається за нас. Коли вам -здається, що Бог мовчить, говоріть із Сином Божим, Який допомагає у наших випробуваннях.

Третя думка: навіть коли Бог нібито мовчить, Він все одно продовжує діяти в нашому житті. У притчі добрий самарянин врятував покаліченого мандрівника, хоча при цьому не промовив до нього ні слова.

Друзі Йова виявилися «даремними розрадниками». Вони казали, що Йов не знає Бога, що Бог просто так не посилає покарання. Якби вони жили в наш час, то сказали б: «Це Україні за її гріхи!» Але, як виявилося, вони помилялися. Третя думка: коли Бог мовчить, Він слухає, що говорять про Нього люди. Адже в моменти горя ми говоримо те, що насправді думаємо. Випробування виявляють стан нашого серця.

І нарешті заговорив Бог. Після Його промови Йов визнав: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе...» (Йов.42:5). У момент найбільшої трагедії Йов зустрівся з Богом, і Бог відкрився йому. І це головне, чого хоче Бог досягнути у житті кожного з нас. Далі неймовірні речі сталися з Йовом — у нього народилося знову 10 дітей, помножилося майно. І сьогодні для Бога немає нічого неможливого.

Слово надії під час торжества смерті

Чому люди помирають, коли їм ще жити й жити? Що робити, коли смерть прийшла в дім? Ви стикалися з такими обставинами? Що відчували в той момент? Чи готові ви самі до переходу у вічність, якщо це трапиться сьогодні?

Тема смерті тепер більш ніж актуальна. У новітній історії України ще не було часу, коли навколо було так багато смерті. Причому смерті раптової, жахливої, для якої немає жодних логічних причин. Поряд з нами живуть десятки тисяч сиріт, удів, батьків, які втратили дітей... Смерть збирає в Україні рясний урожай. Але серед усього цього торжества смерті є надія. І ми маємо вхопитися за неї.

З певної точки зору можна сказати, що Біблія — книга про смерть. Слово «смерть» там вживається понад 100 разів, «померти» — понад 500, «убивство» — понад 300. За кожним із цих слів — чиясь доля. Центральний вірш Біблії — Івана 3:16 — теж про смерть.

У першій книзі Біблії Адам уперше почув про смерть, ще не знаючи, що це таке: «З дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (1М.2:17). Але в останній книзі Біблії написано: «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті» (Об.21:4). Це наша надія!

Ми покликані дивитися на смерть через призму воскресіння. Адже Ісус Христос переміг смерть: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1Кор.15:55). «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано» (Мт.10:28-30).

Не буває випадкової смерті. Якщо Бог контролює смерть горобців, то маємо бути певні, що жодна людська смерть не проходить повз Його увагу. Навіть якщо цю смерть запланували вороги України, навіть якщо це геноцид… «Дорога в очах Господа смерть богобійних Його!» (Пс.115:6).

Бог може прославитися як через життя людини, так і через її смерть. Наприклад, апостолу Петру Божий Син сказав: «Коли постарієш, свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш... А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога прославить» (Iв.21:18,19). Петро усвідомив цю істину, прийняв її. Він вірив у те саме, що й апостол Павло: «Для мене життя то Христос, а смерть то надбання» (Фил.1:21).

Чи є смерть для тебе надбанням? Чи ти боїшся її, адже не довірився Господу? Чи молишся, щоб лишитися вірним Йому до смерті? Сьогодні смерть — це наша реальність. І до неї потрібно бути готовими.

Благовісник, 2,2023